В соответствии с планом работы судов апелляционной инстанции и на выполнение задач Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел (далее - ВССУ ) изучены и проанализированы основания изменения и отмены судебных решений по делам о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности. Материалы, предоставленные для проведения указанного обобщения, свидетельствуют о наличии неодинаковой судебной практики при рассмотрении этой категории споров и ошибок при применении судами норм материального и процессуального права. Обращено особое внимание, что во всех случаях судебного разбирательства необходимо выполнять требования ст. 212 ГПК Украины относительно оценки доказательств и ст. 213 ГПК Украины относительно законности и обоснованности решения суда. Судебно-психологическая экспертиза установления факта причиненных моральных страданий и ориентировочного размера их компенсации, является допустимым и надлежащим доказательством в данной категории гражданских дел.

Выдержка из Обобщения судебной практики (раздел Порядок определения ущерба, в том числе при полной или частичной гибели автомобиля (страницы 43-46), язык оригинала - украинский).

Відповідно до вимоги чинного законодавства України особа, якій завдано збитків, має також право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розглядаючи позови про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, судам слід враховувати, що згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров’я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Оскільки ділова репутація юридичної особи може постраждати лише внаслідок поширення недостовірної інформації, можна із упевненістю стверджувати, що право на відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, мають лише фізичні особи.

Частиною 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню, суди у переважній більшості дотримуються вимог цієї норми.

Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 29 січня 2010 року  позовні вимоги В. до М. про відшкодування моральної шкоди в сумі 15 000 грн, пов’язаної з ушкодженням здоров’я внаслідок ДТП, що сталася з вини відповідача, задоволено частково і стягнуто 12 000 грн. Визначаючи суму відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи, ступінь порушення життєвих стосунків позивача, потребу у додаткових зусиллях для організації життя. В апеляційному порядку рішення суду не оскаржувалось.

Проте у деяких випадках розмір відшкодування моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції, при апеляційному перегляді справи змінюється.

Так, Ю. і С. звернулись до суду з позовом до П. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. Заочним рішенням Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим від 16 жовтня 2009 року позов задоволено частково. Із П. на користь обох позивачів стягнуто у рівних частинах певну суму на відшкодування матеріальної шкоди, а також на користь Ю. 500 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні позовних вимог Д.С.О. про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 12 серпня     2010 року заочне рішення районного суду змінено шляхом збільшення суми відшкодування моральної шкоди, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача Ю. з 500 грн до 1000 грн.

Іноді у порушення вимог ст. 213 ЦПК України суди не мотивують рішення про задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, не зазначають, у чому саме ця шкода полягає. Це стосується й апеляційних судів при зміні розміру моральної шкоди, визначеного місцевим судом.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 18 жовтня 2010 року позовні вимоги А. до Л. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, задоволено в повному обсязі. З відповідача на користь позивача стягнуто 20 553 грн на відшкодування матеріальної шкоди і 10 000 грн – на відшкодування моральної шкоди. При цьому у рішенні взагалі не зазначено, у чому полягає завдана позивачеві моральна шкода, якими доказами підтверджується її наявність, з урахуванням яких обставин визначено розмір її відшкодування.

Слід звернути увагу суддів на те, що у разі якщо відповідач просить відшкодувати йому моральну шкоду, завдану ушкодженням здоров’я під час ДТП, проте не надає на підтвердження позову належних і допустимих доказів, судам слід відмовляти у задоволенні таких вимог. Проте пояснення позивача, допитаного як свідка, є належним доказом, якщо вони можуть підтвердити наявність та розмір шкоди.

Разом із цим у разі завдання потерпілому моральної шкоди у зв’язку з пошкодженням майна, позовні вимоги, при підтвердженні їх доказами, підлягають задоволенню.

В іншому випадку, коли у позовній заяві не зазначено характер моральної шкоди, яку позивач просить відшкодувати, судам слід відповідно до вимог ч. 1   ст. 121 ЦПК України залишати такі заяви без руху і надавати позивачеві строк для усунення недоліків, зокрема, викладення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, також слід враховувати, що цивільним законодавством України передбачена можливість новації боргу в позикове зобов’язання. 

Так, відповідно до ст. 1053 ЦК України за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням. Зміна боргу позиковим зобов’язанням провадиться з додержавним вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики (ст. 1047 ЦК України).

Отже, якщо позивач просить стягнути з відповідача певну суму на відшкодування матеріальної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, посилаючись на боргову розписку, суду слід вирішувати справу на підставі норм матеріального права, що регулюють договірні правовідносини. При цьому слід пам’ятати, що неможливо змінювати на договір позики зобов’язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю.

Так, Ш. звернувся до суду з позовом до П. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 17 жовтня 2009 року з вини відповідача сталася ДТП, внаслідок якої було пошкоджено належний          Ш. автомобіль. Органи ДАІ про ДТП не повідомлялися, оскільки відповідач визнав свою вину і зобов’язався добровільно відшкодувати заподіяну шкоду в сумі     40 000 грн у строк до 01 листопада 2009 року, надавши Ш. про це письмову розписку, проте взяті на себе зобов’язання у встановлений строк не виконав.

Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 06 грудня 2010 року позовні вимоги було задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто  40 000 грн у зв’язку з невиконанням договірних зобов’язань. У задоволенні вимог про відшкодування моральної відмовлено з посиланням на те, що положення ст. 1167 ЦК України не застосовуються до договірних правовідносин. 

Интернет-ссылка на полный текст Обобщения судебной практики рассмотрения судами гражданских дел о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности в 2010-2011 годах  Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел (язык оригинала - украинский).

Выдержка из Постановления Пленума Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 01.03.2013 № 4 "О некоторых вопросах применения судами законодательства при разрешении споров о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности".

4. Рассматривая иски о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности, суды должны иметь в виду, что в соответствии со статьями 1166, 1187 ГК вред, причиненный личности или имуществу физического или юридического лица, подлежит возмещению в полном объеме лицом, причинившим вред. Обязанность возместить причиненный вред возникает у ее причинителя при условии, что действия последнего были неправомерными, между ними и вредом существует непосредственная причинная связь и вина указанного лица, а когда это было следствием действия источника повышенной опасности, - независимо от наличия вины.

Положения статьи 625 ГК не применяются к отношениям по возмещению вреда, причиненного источником повышенной опасности, поскольку возмещение вреда является ответственностью, а не денежным обязательством, которое возникает из договорных обязательств. Исключением является ответственность страховщика (статья 992 ГК).

Учитывая презумпцию вины причинителя вреда (часть вторая статьи 1166 ГК) ответчик освобождается от обязанности возместить вред (в том числе и моральный вред), если докажет, что ущерб был причинен вследствие непреодолимой силы или умысла потерпевшего (часть пятая статьи 1187 ГК, пункт 1 части второй статьи 1167 ГК). Потерпевший представляет доказательства, подтверждающие факт причинения вреда с участием ответчика, размер причиненного вреда, а также доказательства того, что ответчик является причинителем вреда или лицом, которое в соответствии с законом обязано возместить вред.

Интернет-ссылка на полный текст Постановления Пленума Высшего специализированного суда Ураины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 01.03.2013 № 4 "О некоторых вопросах применения судами законодательства при разрешении споров о возмещении вреда, причиненного источником повышенной опасности" (язык оригинала - украинский).

 27 июня 2017

Partly cloudy

22°C

Николаев

Partly cloudy

Новини