Актуальность системно - комплексного подхода к исследованиям сущности профессии судебного эксперта и природы экспертных исследований предопределяется современными требованиями судебно-следственной практики. В частности, от этого зависит правильная постановка и решение проблемы подготовки экспертов в профессиональной деятельности. Увеличение количества судебных экспертиз, возникновение новых ее родов и видов, внедрение в экспертную практику технических новаций также требует постоянного внимания к развитию профессионального уровня судебных экспертов. Все выше изложенное предлагается к рассмотрению в статье Тимошенко Ю.П. "Судовий експерт як суб’єкт судово-експертної діяльності", опубликованной в журнале Вестник Академии управления МВД Украины №3, 2000 года (статья приведена в авторском варианте на украинском языке).

***

Актуальність системно-комплексного підходу до досліджень сутності професії судового експерта та природи експертних досліджень зумовлюється сучасними вимогами судово-слідчої практики. Зокрема, від цього залежить правильна постановка і розв’язання проблеми підготовки експертів до професійної діяльності. Збільшення кількості судових експертиз, виникнення нових її родів та видів, впровадження в експертну практику технічних новацій також вимагає постійної уваги до розвитку професійного рівня судових експертів. Хоча наявні численні спроби висвітлення питання (В.Д. Арсеньєв, Р.С. Бєлкін, А.І. Вінберг, Ф.Е. Давидов, А.В. Дулов, В.Я. Колдін, І.Ф. Крилов, І.А. Лузгін, В.С. Мітричев, Ю.К. Орлов, Т.В. Устьянцева, А.Р. Шляхов, Я.М. Яковлєв та ін.), у роботах зазначених авторів йдеться лише про окремі аспекти професійної діяльності судового експерта. Здійснювались також спроби виділити та визначити експертні спеціальності, спеціалізації та кваліфікації, розробити їх найменування та шифри, проте вони не дістали завершення.

На сьогодні можна констатувати відсутність цілісних монографічних розробок, спеціально присвячених дослідженню професії судового експерта та працівника експертно-криміналістичних підрозділів МВС України, зокрема. Вирішенню цих прикладних завдань перешкоджає, насамперед, відсутність методологічної бази. Тому, на нашу думку, комплексне дослідження проблеми вдосконалення діяльності працівників експертно-криміналістичних підрозділів МВС України слід розпочинати з визначення поняття та сутності професії судового експерта.

Як зазначається у "Великому енциклопедичному словнику", професія — це вид постійної трудової діяльності, занять, що вимагає певної підготовки та є, звичайно, джерелом існування людини; спеціальність — вид занять у межах даної професії. Виникнення будь-якої професії об’єктивно зумовлюється розподілом праці [1] . Оскільки згідно із Законом України "Про судову експертизу" судова експертиза — "це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, попереднього слідства та суду" (ст. 1), то й експерт — особа, що володіє спеціальними знаннями і може на їх основі досліджувати матеріальні об’єкти, явища і процеси, які містять інформацію про обставини справи [2] .

Експерт (судовий експерт) — поняття більш вузьке, аніж поняття "суб’єкт судово-експертної діяльності". Останнє включає всіх осіб, які беруть участь у провадженні експертизи (від керівника до технічних помічників, лаборантів тощо), у тому числі нештатних експертів, які працюють в інших закладах, чи пенсіонерів, що можуть залучатись за необхідності. Коли процес провадження експертизи являє собою складний технологічний цикл і включає значну кількість операцій, виконуваних різними особами (наприклад, програмістами та операторами ЕОМ), питання щодо суб’єкта судово-експертної діяльності потребує окремого розгляду, тому ми не будемо на ньому тут зупинятись.

Судовим експертом є лише та особа, яка безпосередньо відповідає на запитання, поставлені органом, що призначив експертизу, незалежно від того, хто ще брав участь у її провадженні, виконуючи технологічні чи технічні функції. Гарантами його незалежності законодавець визначає: процесуальний порядок призначення; заборону під загрозою відповідальності втручатися будь-кому в проведення експертизи; існування установ судових експертиз, незалежних від органів дізнання та попереднього слідства; створення необхідних умов для діяльності, матеріальне і соціальне забезпечення; кримінальну відповідальність за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання своїх обов’язків; можливість призначення повторної експертизи та присутності учасників процесу.

Обов’язками експерта є проведення повного дослідження і надання обґрунтованого та об’єктивного письмового висновку; на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора, судді (суду) цей висновок ним роз’яснюється.

Судовий експерт наділений також сукупністю прав. Незалежно від виду судочинства, він може вивчати матеріали справи, що стосуються предмету дослідження, і клопотати про надання матеріалів, які вважає необхідними (п. 1 ст. 13). На розвиток цього положення, законодавець дозволяє йому бути присутнім (з дозволу особи або органу, які призначили експертизу) при проведенні слідчих чи судових дій та заявляти відповідні клопотання (п. 3 ст. 13). Існує також принципова можливість виходити за межі поставлених запитань: за самостійного виявлення фактів, які мають значення для справи, на них вказується у заключному документі (п. 2 ст. 13). При порушенні зазначених прав експерт подає скаргу на дії відповідної посадової особи (п. 4 ст. 13).

У кримінально-процесуальному (ст. 75 КПК України) та цивільно-процесуальному (ст. 57 ЦПК України) законодавстві названі чотири галузі спеціальних знань, необхідних для призначення та провадження судової експертизи: наука, техніка, мистецтво, ремесло. Розмежування цих понять, розкриття їх змісту стосовно судової експертизи, аналіз приналежних до них спеціальностей має значний науково-практичний інтерес, оскільки на них базуються відповідні напрями судово-експертної діяльності.

Для визначення характеру професії судового експерта принципове значення має зміст і вид знань, якими від володіє. Експертні спеціальності, спеціалізації і кваліфікації не збігаються з базовими (вузівськими) і відрізняються від них тим, що судово-експертні спеціальності — це поєднання, інтеграція на базі вищої освіти знань медичних, психологічних, економічних, технічних та юридичних. Тобто, судово-експертні спеціальності мають подвійну природу, де основну роль відіграють базові науки, допоміжну — юридичні, у тому числі криміналістичні. Лише в традиційних криміналістичних експертизах (судово-балістичній, судово-трасологічній, судово-почеркознавчій та ін.) криміналістика є базовою спеціальністю.

Важливість такого поділу важко переоцінити: співвідношення зазначених груп знань (основних та допоміжних) визначає вид, термін та інші особливості процесу підготовки судових експертів і присвоєння їм відповідної експертної кваліфікації (чи інших формальних показників професійного росту фахівця).

Поняття "кваліфікація судового експерта" складається з кількох елементів: вид спеціальних знань, спеціальність та спеціалізація. Це знайшло своє відображення у ст. 10 Закону України "Про експертизу": "Судовими експертами можуть бути особи, які мають знання для давання висновку з досліджуваних питань. Фахівці державних спеціалізованих установ і відомчих служб, що проводять судові експертизи, повинні мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судові експерти певної спеціальності".

Професія судового експерта, що виникла на межі кількох видів діяльності як результат поєднання, сполучення, інтеграції різних елементів, на сьогодні є самостійною. Це спричинило виникнення та становлення відповідного термінологічного поля — системи спеціальних термінів і понять. Її специфічною характеристикою слід вважати те, що категоріальний апарат, з одного боку, переймається з відповідних галузей науки, з іншого — орієнтований на правове термінологічне поле, усталене у слідчій та судовій практиці. Такими поняттями, зокрема, є: насильницька смерть та її причини; осудність чи неосудність; матеріальні збитки тощо. Даючи висновок, наприклад, про причини насильницької смерті, характер і ступінь тілесних пошкоджень ("незначні", "менш тяжкі", "тяжкі"), розмір матеріальних збитків ("незначний", "середній", "значний"), знаряддя злочину ("холодна зброя", "вогнепальна зброя") тощо, експерти відповідних спеціальностей дотримуються термінології закону.

Розв’язання основних експертних завдань за багатьма видами судової експертизи передбачає застосування одночасно двох критеріїв: наприклад, в судово-медичній експертизі при визначенні тяжкості тілесних ушкоджень — медичного та юридичного; в судово-психіатричній при визначенні осудності (неосудності) — медичного та юридичного; в судово-бухгалтерській при визначенні матеріальних збитків — економічного і юридичного та ін. Судовий експерт не просто констатує наявність або відсутність певного факту чи обставини, а завжди розглядає їх у взаємозв’язку з проваджуваною судом кримінальною чи цивільною справою, враховує причинно-наслідкові зв’язки між явищами, трактує встановлені ним факти та обставини як докази.

Як зазначає Х.Г. Мелконян, ігнорування подвійної природи судово-експертної діяльності призводить до того, що "експертна практика знає немало випадків, коли одні й ті самі досліджувані факти та обставини приводили експертів до діаметрально протилежних висновків лише тому, що експерти або зовсім не застосовували, або ж застосовували неправильно юридичний критерій. Ігнорування чи неправильне застосування юридичного критерію в судовій експертизі призводить інколи до помилкових висновків за одних і тих самих висхідних даних і умовах дослідження" [3] .

Отже, професія судового експерта за своїми вимогами та характером роботи є значно складнішою, ніж аналогічна у різних галузях народного господарства. Зміст професійної діяльності працівників експертно-криміналістичної служби МВС України, їхня компетенція, предмет, об’єкт, методики експертних досліджень, експертні завдання також значною мірою відрізняються від наявних у народному господарстві. Сполучення слова "експерт" з поняттями, прийнятими у народному господарстві ("автотехнік", "бухгалтер", "товарознавець" та ін.) несе в собі певну додаткову інформацію, значну за обсягом і специфічну за змістом. Це потребує визначення принципів і засад професійної підготовки зазначеної категорії фахівців.

Згідно із Законом України "Про судову експертизу", "фахівців для спеціалізованих установ та відомчих служб готують вищі навчальні заклади, після чого вони спеціалізуються та підвищують кваліфікацію на курсах та в інститутах удосконалення відповідних міністерств і відомств". Такими спеціалізованими установами та відомчими службами визначені науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції і Міністерства охорони здоров’я України, а також експертні служби МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Підготовка судових експертів потребує, насамперед, накопичення та узагальнення інформації про кількість і якість експертних кадрів в Україні за родами та видами судових експертиз, а також визначення потреби в них. Для розвитку судової експертизи та вирішення кадрових питань велике значення має розробка класифікатора експертних спеціальностей. Щоб проілюструвати цю тезу, спробуємо їх перелічити: дослідження почерку (у тому числі підписів і цифрових записів); дослідження тексту (рукописного та друкованого) з метою встановлення авторства; дослідження голосу людини, усної мови та звуків; техніко-криміналістичне дослідження документів; дослідження слідів і механізмів їх утворення; дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів, слідів та обставин пострілу; дослідження обставин ДТП (механізму, технічних причин, технічного стану транспортних засобів, дій учасників); дослідження бухгалтерських операцій господарської діяльності підприємств і організацій; дослідження трупа з метою встановлення чи виключення ознак насильницької смерті, визначення її причин, характеру тілесних ушкоджень; дослідження і встановлення психічного стану (осудності або неосудності). Це лише основні, найбільш поширені. Всього ж налічується понад 300 судово-експертних спеціальностей.

Не менш важливе науково-практичне значення має розробка кваліфікаційних характеристик та професіограм (психограм) кожної спеціальності. Відображаючи особливості судово-експертної діяльності, такі характеристики стануть підґрунтям для підготовки фахівців та підвищення їх кваліфікації.

Потребують також вирішення питання підготовки викладацьких кадрів та визначення норм витрат їхнього часу у навчальному процесі, розробка концепції та програм спеціальної підготовки експертів, навчально-методичного забезпечення навчального процесу.

І, зрештою, судово-експертна діяльність містить коло проблем психологічного характеру, які нині лише окреслюються. Науково-практичні розробки у даному напрямі практично відсутні. На нашу думку, потребують вирішення такі психологічні проблеми: дослідження визначальних чинників та передумов ефективності діяльності експерта; принципи та засади (у тому числі - психологічні) відбору кандидатів на навчання; оптимізація процесу навчання та професійного становлення фахівця-експерта. Це дозволить дати психологічну характеристику головних напрямів діяльності експертів; визначити психологічні особливості провадження судових експертиз за сучасних умов; з’ясувати шляхи формування професійно важливих якостей працівників експертних підрозділів. Завершальним етапом має стати розробка психологічних рекомендацій щодо оптимізації підготовки фахівців у навчальних закладах МВС України та організації процесу підвищення їх кваліфікації.

Отже, визначення сутності професії судового експерта та природи експертних досліджень — актуальна багатоаспектна проблема, що має прикладне значення для слідчо-судової практики. Питання, окреслені у статті, є постановчими і потребують подальшого всебічного та неупередженого обговорення. Це уможливить поєднати зусилля фахівців, які працють у різних відомствах, організувати порівневу підготовку судових експертів (експертів-криміналістів) більш раціонально та ефективно.

Перелік використаної літератури:

[1] Большой энциклопедический словарь. М.: "Советская энциклопедия", 1980. С. 1086, 1267.

[2] Закон України "Про експертизу" від 25 лютого 1994 р.

[3] Мелконян Х.Г. О профессии судебного эксперта и некоторых проблемах подготовки экспертных кадров. Проблемные теории судебной экспертизы. М., изд-во ВНИИСЭ, 1977. С. 80.

 22 июля 2018

Mostly sunny

22°C

Николаев

Mostly sunny

Новини